⛨ ХОРУГВА – історичний клуб

Дванадцять років Німеччина жила під жорстокою лівототалітарною диктатурою Адольфа Гітлера. Її наслідки відомі всьому світу. Але як сталося, що одна з провідних держав Європи взагалі дійшла до націонал-соціалістичної диктатури? Чи був у Німеччини інший шлях? Щоб відповісти на це питання, потрібно повернутися до Ваймарської республіки — держави, яка постала після Першої світової війни, намагалася стати демократією, але зрештою не вистояла. Чому вона впала? Що привело Німеччину до лівої диктатури? І головне — чи могла Ваймарська демократія вижити? Листопад 1918 року став для Другого Райху фатальним місяцем: невдачі на фронті, а також масове невдоволення суспільства, викликане затяжною та кровопролитною війною, голодом і занепадом економіки, спричинили підняття заколотницького руху. Він розпочався з бунту матросів міста Кіля. До них долучилися й інші верстви населення — на вулицях Берліна та інших великих міст Німеччини розпочалися заворушення. Їх не було чим зупинити, бо армія...

У другій половині існування СРСР після смерті Йосипа Сталіна влада Микити Хрущова проголосила «відлигу» — обмежену лібералізацію та часткове викриття сталінських репресій. Проте справжньої демократизації не відбулося: винуватців злочинів належно не покарали, а після нетривалого послаблення цензури почалося нове переслідування інакодумців. Публікація творів Олександра Солженіцина та інших колишніх в’язнів ГУЛАГу, а також часткове повернення до інтелектуального спадку Миколи Бердяєва й Георгія Федотова сприяли формуванню нового покоління критиків радянської системи. Люди дедалі чіткіше бачили суперечність між офіційною пропагандою та реальністю. Згортання «відлиги», переслідування письменників і дисидентів та силові акції, зокрема розстріл демонстрації в Новочеркаську 1962 року, поглибили прірву між владою та свідомою частиною суспільства. Так відродився антикомуністичний рух опору, який згодом став одним із чинників кризи радянської системи. Одним із його напрямів став рух з...

«Мир без анексій і контрибуцій» — мабуть, одне з найвідоміших політичних гасел лівих у ХХ столітті. Під ним ліворадикали-більшовики прийшли до влади, під ним вони обіцяли припинити кровопролиття, повернути солдатів додому та покласти край «імперіалістичній бійні». Але історія має свою іронію. Саме люди, які найголосніше кричали про мир, незабаром розв'язали одну з найкривавіших громадянських війн у європейській історії, а пізніше — ще одну, ще більшу війну, у змові з німецькими соціалістами Гітлера. До 1917 року імперія дійсно була виснажена війною, як і її супротивники та союзники. Відзначається, що патронний голод був тоді звичайною справою між усіма сторонами конфлікту. Проте ця втома не виникла сама собою. Протягом кількох років її цілеспрямовано розпалювали ліві агітатори, які переконували солдатів, зокрема Південно-Західного фронту, що їхня країна веде «чужу» війну, а єдиним шляхом до миру є руйнування власної держави. Сам Ленін не приховував своїх намірів. Він пр...

5 липня 2026 року минає 40 років від дня смерті Ярослава Семеновича Стецька – одного з найвідоміших діячів українського націоналістичного руху, президента Антибільшовицького блоку народів та символу антикомуністичної боротьби поневолених націй. Походження та молоді роки Ярослав Стецько народився 19 січня 1912 року в Тернополі в родині греко-католицького священника. Ім'я отримав на честь князя Ярослава Мудрого. Навчався у Тернопільській українській гімназії, а згодом вивчав право та філософію у Львівському та Краківському університетах. У 1930 році став членом Організації українських націоналістів та окружним провідником ОУН у Тернополі. У цей період редагував підпільні видання «Бюлетень» і «Юнацтво», а також брав участь у таємних зборах націоналістичної молоді, де обговорювалися ідеологічні, філософські та практичні питання українського націоналізму. Про одного з головних ідеологів українського націоналізму Дмитра Донцова Стецько згадував: «Дмитра Донцова ми радо читали...

Почнімо з найвідомішого. Скіфи — це союз іраномовних племен, які в VII–III століттях до нашої ери панували на більшій частині українського степу та створили перше велике державне об'єднання на території сучасної України, відоме як Велика Скіфія. Її володіння простягалися від Дунаю та Збруча на заході до Дону й Кубані на сході. Саме в цей період скіфи стали однією з найвпливовіших сил Північного Причорномор'я, підтримуючи активні зв'язки з грецькими колоніями та сусідніми народами. Однак у III столітті до нашої ери становище змінилося. Із сходу до причорноморських степів почали проникати сармати (або савромати) — інший союз споріднених іраномовних кочових племен. Поступово вони перебрали контроль над більшістю земель Великої Скіфії. Частина скіфів переселилася до Добруджі, де сформувалася так звана Мала Скіфія. Інші залишилися в Криму, де виникла ще одна держава, яку історики також називають Малою Скіфією. Її столицею був Неаполь Скіфський — місто, що розташовува...