🇺🇦✉️ Відкритий лист на захист української національної символіки від політичної монополізації

Ми, представники громадських організацій, громадських ініціатив, спільнот та небайдужі громадяни, висловлюємо глибоке занепокоєння спробами використання української національної символіки в інтересах окремих політичних рухів та організацій, діяльність яких пов'язана з непрозорими джерелами фінансування з-за кордону, а також особами й структурами, що мають зв'язки з Російською Федерацією.

Український прапор належить усім українцям.

Він не належить жодній партії, руху чи ідеології. Під цим прапором стоять люди різних поглядів, різних регіонів і різного бачення майбутнього. Саме тому політична символіка поруч із державним прапором — недоречна.

Коли національний прапор починають використовувати для політичної агітації серед окремих радикальних чи маргінальних груп, він втрачає своє головне значення — бути символом усієї нації, а не інструментом чиєїсь політичної монополії.

Особливе занепокоєння викликає той факт, що серед засновників та керівників лівоекстремістських організацій що діють на території України та використовують національну символіку як інструмент соціальної інженерії, як от «ГО "Інсайт"» та «KyivPride», присутні громадяни РФ, а джерела їхнього фінансування та зовнішньої підтримки нерідко залишаються непрозорими для українського суспільства. Також ставимо під сумнів об'єктивність висвітлення діяльності цих маргінальних рухів з боку окремих політично заангажованих медіа, які перебувають у спільному фінансовому середовищі з організаціями, діяльність яких систематично висвітлюють у позитивному світлі. Показовим прикладом є «hromadske», що покладаючись на матеріали з відкритих джерел, отримує фінансування від Міжнародного фонду «Відродження», який водночас фінансує і низку згаданих вище організацій. За таких обставин виникають цілком закономірні питання щодо незалежності редакційної політики, відсутності конфлікту інтересів та збалансованості подачі суспільно чутливих тем. 

Тож, вважаємо неприпустимим використання української державної та національної символіки для просування інтересів структур, щодо яких існують обґрунтовані питання про їхню афілійованість із російським середовищем або залежність від іноземного фінансування.

Неприйнятними є спроби з боку цих організацій штучно ділити українців за їхніми поглядами на приватне життя та суспільні цінності. Під гаслами захисту прав окремих груп такі організації прагнуть привласнити собі право говорити від імені всіх представників цих груп, хоча не мають на це ані демократичного мандата, ані суспільного консенсусу.

Особливо прикро, що окремі громадські організації, приватні компанії та державні службовці свідомо чи несвідомо сприяють цим процесам. Замість суспільного діалогу та пошуку порозуміння їхні дії нерідко призводять до ще більшої поляризації суспільства, поглиблюють відчуження та маргіналізацію і без того нечисленних груп громадян. Нав'язування суперечливих ідеологічних поглядів як загальнообов'язкової норми не сприяє суспільній єдності, а лише посилює напругу та радикалізує суспільні настрої.

Україна єдина не тому, що всі однакові, а тому, що різні люди об’єднані спільною державою, культурою, історією та відповідальністю за її майбутнє.

Будь-які спроби ділити українців на «правильних» і «неправильних», нав’язувані маргінальними групами, лише поглиблюють внутрішній розкол, руйнують суспільну єдність і зрештою грають на користь нашому ворогу — Російській Федерації.

Неприйнятною є і практика навішування ярликів на всіх, хто має іншу думку, займає помірковану позицію або ще не визначився зі своїми переконаннями. Демократія неможлива без свободи слова, свободи совісті та права людини висловлюватися без страху бути оголошеною ворогом, ретроградом чи зрадником лише через незгоду з тією чи іншою політичною течією.

Суспільний тиск не замінює аргументів, а цькування не є проявом демократії. Особливо цинічним є тиск на ветеранів — людей, які віддали тіло й душу за Україну, захищаючи право українського суспільства залишатися вільним і різним у своїх поглядах.

Ми також виступаємо проти спроб підмінити демократію диктатом активної меншості. У демократичній державі рішення ухвалюються через відкриту дискусію, переконання та волю більшості громадян, а не через моральний шантаж, тиск чи нав’язування поглядів невеликої групи як єдино допустимих.

Жоден рух чи середовище не має права проголошувати себе єдиним носієм «правильної» думки та говорити від імені всього суспільства.

Окремого засудження заслуговують спроби ототожнювати Україну, український народ, демократію чи європейський вибір із конкретними політичними переконаннями. Тези на кшталт «з такими поглядами вам не місце в Європі» є маніпулятивними та лише розпалюють внутрішнє протистояння.

Європа не є ідеологічно одноманітною — у ній співіснують як консервативні, так і прогресивні суспільства: від більш консервативної Польщі до значно ліберальнішої Німеччини. Спроби подати українську національну символіку та саме українство як явище виключно «лівого» чи «прогресивного» табору є штучними та шкідливими, як і використання української національної символіки поруч із символікою маргінальних рухів. Вони не лише розколюють суспільство всередині країни, а й відштовхують значну частину міжнародної підтримки — зокрема помірковані та консервативні сили, вплив яких у ЄС та США зростає.

Українцем можна бути незалежно від політичних переконань — лівих, правих, консервативних чи ліберальних. Патріотизм не має партійного кольору й тим більше не визначається ставленням людини до питань приватного життя.

Ми вже бачили спроби подати українство як щось вузьке та вигадане в кабінетах у часи людиноненависницької лівої диктатури СРСР, коли держава та народ штучно ототожнювалися з однією «правильною» ідеологією. Історія показала, що нав’язування суспільству єдиного допустимого світогляду неминуче веде до розколу, придушення свободи думки та втрати справжньої національної єдності.

Ми закликаємо поважати національні символи, не перетворювати їх на інструмент політичної агітації та не привласнювати собі право говорити від імені мільйонів українців без їхньої згоди.

Закликаємо громадські організації, професійні об'єднання, ветеранські спільноти, студентські організації, релігійні громади та всіх небайдужих громадян підтримати цей лист і долучитися до його поширення.